Чому на ТБ не існує програм про літературу

Можна почитати книжку, газету, журнал, проте неможливо почитати радіо чи телевізор. Можливо, цим і зумовлена бідність, а краще сказати - відсутність, передач, присвячених літературі, на телеканалах і в радіоефірі. Хоча, звісно, головна причина - уявна нерейтинговість таких програм, небажання власників каналів викидати гроші на вітер. Адже черговий телесеріал - то завжди гроші в кишені. Телевізійники пишаються тим, що телебачення моделює тип реальності, який більшість глядачів не може відрізнити від дійсності. Відтак для книжок і літератури в цій змодельованій телевізійній реальності місця практично немає.

Химерний виплід телеканалу «СІТІ» - програма «BookСіті» - відійшла у небуття восени 2008 року, проіснувавши понад півтора роки. Спорадично про книжки й літературу йдеться у програмах і передачах загальнокультурного спрямування («Культурний фронт» на Першому національному, «Документ» на 1+1), але тут вони не є спеціальним предметом. Якщо називати всі передачі на ТБ, де зявляються літературні сюжети, то слід згадати й випуски новин на кожному каналі, адже тележурналісти уважно інформують глядачів щонайменше про щорічний Львівський форум видавців та церемонію нагородження лауреатів «Коронації слова», а також і «Шустер Live» та інші ток-шоу, куди можуть завітати письменники, або де охоче мусуватимуть тему ювілею Гоголя.

Про той-таки гоголівський ювілей слід завважити, що жоден канал і жодна програма не спромоглися зробити чогось путнього, що конкурувало б із двосерійним ОРТ-шним фільмом Леоніда Парфьонова «Гоголь-птица». На тлі блискуче зробленого медіапродукту потуги сюжетного серіалу у «Фактах» на ICTV виглядали, мяко кажучи, убого.

Власне, нині на ТБ існує лише одна програма про літературу - «Книга.ua» на Першому національному. Щосуботи її автори розповідають про книжки, письменників, видавців, історію й сьогодення. Інколи цікаво й дотепно, проте частіше мляво й без ентузіазму. На перший погляд, у програмі є все необхідне: два новинні блоки («Події. Україна» і «Події. Світ»), цікаві факти, інтервю, поради «Що почитати» і на завершення історико-літературний сюжет «Невідоме з історії». Чого ж бракує?

Кожен медіапроект ще в зародку має відповідати на стандартні питання: цільова аудиторія, мета, завдання, переваги, недоліки, очікуваний результат. «Книга.ua» - продукт Першого національного, тобто соціального телебачення, і їй шкодить насамперед те, що вона покликана задовольнити геть усіх. Авторам проекту не треба відповідати на стандартні питання, бо їх не обходить ні аудиторія програми, ні її рейтинг, ні результат, - вони цілком залежать від керівництва. Відчувається, що передача зроблена з обовязку, адже Перший національний канал на те й перший, і Національний, щоби висвітлювати й інформувати своїх глядачів про все на світі.

Перший національний віщає на всю Україну, отже, аудиторія каналу максимально широка й описується формулою 2+, відколи дитина починає дивитися телепузиків і доки в неї працює телевізор. Відтак десь у глухому селі, де не працюють навіть 1+1 та Інтер, а люди присідають перепочити і вмикають Перший національний, глядач не помічає переходів між «Книга.ua» до «Кіно.ua» чи якого-небудь «Надвечіря.ua» - аби балакало. На екрані один і той самий тип ведучого чи ведучої, що його вже виробив Перший канал, - середнього віку спокійна врівноважена жінка, яка повільно, щоб усі розчули й зрозуміли, щось там розповідає - про літературу, кіно, політику, бізнес тощо.

«Книга.ua» надто невиразна передача, щоби вмикати телевізор спеціально для неї. Після симпатичної динамічної заставки під рок-музику іде сорок хвилин анемічної розповіді про новини й новинки літератури. Мила і мяка Марина Бондаренко нагадує директора школи з навичками психоаналітика, яка лагідно умовляє чи випитує щось у чергового гостя.

Позаяк «Книга.ua» - тижневик, частина новин у кожному випуску вже не зовсім свіжа. Скажімо, в останніх передачах (за червень 2009 року) звучали новини про виселення музею Павла Тичини та видавництва «Дніпро», про нагородження лауреатів «Коронації слова», про дитячий книжковий ярмарок. Це помітні події, про які розповідалося у багатьох ЗМІ, зокрема інтернет-видання на них зреагували миттєво, адже прикрощі в музеї Тичини тривають уже понад місяць і про це написали всі кому не ліньки. Дрібніші суто літературні події рідко потрапляють у поле зору неспеціалізованих видань, тому для глядача, особливо провінційного, вони становлять більший інтерес.

Однак «Книга.ua» традиційно києвоцентрична, і в цьому плані вона не є винятком на телебаченні. Після перегляду чергового випуску складається враження, ніби сучасна українська література існує переважно в столиці, а інколи деінде по Україні. Незабаром кияни задумаються над питанням, чи є життя за Великою окружною, а для дядька з Хорола і тітки з Гайсина київське життя обмежуватиметься Деміївським і Житнім базарами, бо культурні новини перетворяться на марсіанські хроніки. Чи знають бахмацькі залізничники, що саме в їхньому закуреному й брудному містечку є келія чайної троянди Костя Москальця? І чи здогадуються жителі Урожа на Львівщині, чому саме там заходить сонце у Галини Пагутяк? Щоб дізнатися про це з «Книги.ua», треба бути самовідданим багаторічним шанувальником цієї програми і не пропустити жодної суботи.

Про літературні події у світі програма розповідає цікаво - це заслуга радше інформагентств та інтернет-порталів. А от історико-літературні сюжети авторам програми не вдаються зовсім. Звісно, двом журналістам, які роблять «Книгу.ua» і чиї імена дуже швидко показують у титрах, треба більше часу, аби розкопати цікавий сюжет з історії.

Майку Йогансену чи Миколі Носову, на відміну від Дмитра Лазуткіна, не зателефонуєш і не запитаєш, як воно було, не запросиш на передачу. Журналісти прочитали матеріал «Король більярду» в газеті «Коментарі», додали пару речень про більярдиста Маяковського - і зробили сюжет. Зїздили в ірпінський музей Носова - розповіли про автора Незнайки. Щоправда, хтозна, чи глядачі «Книги.ua» зрозуміли, де ж таки навчався Носов, - у київській школі, яку показали на початку сюжету, чи в гімназії, яку показали в кінці. Хоча всередині взагалі було сказано, що дитинство Носов провів в Ірпені...

Ситуацію з «Книга.ua» можна описати сакраментальною народною формулою - серед степу і хрущ мясо. Програма демонструє всі пастки і вади соціального телебачення. По-перше, їй відвели невдалий час в ефірі - субота пополудні. Мало того, передачу можуть коли завгодно перервати задля чергового звернення президента, премєр-міністра, екстреного випуску новин тощо. По-друге, навряд чи бюджет програми передбачає кошти на відрядження, аби можна було зняти сюжети у Львові, Харкові чи Івано-Франківську, не кажучи вже про якусь дику місцину на Буковині, де бігала в школу Марійка Матіос.

Можна здогадуватися, яку зарплатню отримують журналісти на державному Першому національному. І в такому разі будь-яка розмова про якість повертає на розмову про кількість, адже це одинока на телебаченні програма про літературу і книжки...

На жаль, немає змоги говорити про регіональні телепроекти. Відомо було, що вони існують у Харкові, Луцьку, Запоріжжі, але сьогодні впевнено можна говорити лише про криворізьку «Книжкову полицю». Програма виходить в ефір ще з 1996 року, а з 2000-го її готує творча група на чолі з автором і ведучою Ольгою Хвостовою. З опису (http://rudana.com.ua/page6.html) та відгуків в інтернеті можна судити, що програма робиться цілком професійно, у ній є розповіді про новинки книговидання, інтервю і навіть репортажі з-поза Кривого Рогу. Заздримо жителям міста, які мають вибір телепередачі про літературу!

У радіоефірі література існує передусім на третьому каналі Національної радіокомпанії України, що виходить під назвою «Культура». Якщо будете шукати його хвилю, краще не крутіть ручку свого радіоприймача - навіть «наворочені» сучасні магнітофони не сягають таких «низів» і дробів - 72,86 FM. Зазирніть у «Літературну Україну», яка щотижня друкує програму «Культури», або зайдіть на сайт радіоканалу. До речі, там можна послухати в запису окремі передачі - останні за тиждень.

Усі закиди до «Книга.ua» можна переадресувати радіопередачам каналу «Культура». Їх декілька: «Премєра книги» Михайла Слабошпицького та «Українська література: вчора і сьогодні» Миколи Жулинського, а також дотичні «Театр одного актора» та «Поезії Т. Г. Шевченка. З "Кобзаря"«, де звучать художні твори у виконанні професійних акторів.

Передача Миколи Жулинського справляє прикре враження. Невідомо, хто й навіщо запросив до цього відомого літературознавця й академіка, але схоже, що він робить передачу чи то з примусу, чи то з якогось невідомого слухачеві обовязку, настільки вимучено, стомлено й натужно говорить він в ефірі. Щопятниці Жулинський півгодини розповідає сюжети з історії української літератури й сьогодення. З власного досвіду знаючи, що у половині бібліотек безугавно працює саме радіоканал «Культура», не сумніваюся, що в передачі є своя аудиторія. Цікаво було б дізнатися її думку про розповіді М. Жулинського.

Проте саме в цій передачі зворотний звязок не передбачено.

Натомість Михайло Слабошпицький та його гості щоранку по вівторках чекають дзвінків від слухачів. Іноді стає шкода ведучого, коли він мало що не підскакує від нетерпіння: «Здається, у нас є дзвінок», - а потім розчаровано гасне: «Ні, на жаль дзвінка немає...» Суть програми проста - це розмова з письменником, котрий презентує свою нову книжку, і про книжку, і про письменника.

У програм радіоканалу «Культура» є дві переваги порівняно з телепрограмою «Книга.ua». По-перше, їх готують професійні літературознавці, а не журналісти, які гадають, що здобули в Інституті журналістики чудесну всеохопну спеціальність (скажімо, Євген Михайлов, автор «покійної» програми «BookСіті», спочатку був головним режисером на М1, а потім із літератури швиденько перекваліфікувався на кіно). А друга випливає з першої - і Жулинський, і Слабошпицький не припускаються таких жахливих мовних помилок, як автори «Книга.ua».

Радіо - специфічний вид медіа, розрахований лише на слухання, і більшість слухачів віддають перевагу музиці, яка не відволікає та дозволяє зосередитися на своєму. Певно, найщиріші шанувальники радіо - дальнобійники і загалом водії, вони ж і найперші «читачі» аудіокнижок. Тому література на радіо існує у форматі новин, розповідей та інтервю. Саме так сформульовано завдання авторської програми Марини Фіалко «Книжковий базар» на радіо Ера-FM (частота мовлення в регіонах різна): «Базар - це розмови, "книжковий базар" - розмови про книжки, які варті читацької уваги, розмови з авторами цих книжок та видавцями, які ці книжки видають, а потім продають. У програмі "Книжковий базар" новини книжкового ринку подані у безпосередній розмові з письменниками, літературними критиками і видавцями книжкової продукції».

Про книжки й літературу «базарять» також на регіональному київському радіо: студія «Майдан» Київської державної телерадіокомпанії (72,08 FM) транслює щотижневу програму Оксани Кириченко «Фоліант», а з 6 червня по суботах і неділях на хвилі радіо «Київ» (98 FM) виходить авторська програма Петра Щербини «Молода література» з невибагливим життєрадісним гаслом «Життя коротке, література вічна». Гостем премєрної передачі був... Володимир Цибулько, якого ведучий просто в лоб приголомшив запитанням: «Чи потрібна українська література в Україні?» Цікаво, доки ще сивий, товстий і бувалий Цибулько ходитиме в коротких штанцях молодого письменника?

До речі, радіо «Київ» ніколи не ігнорувало мистецтво слова, активно долучаючи до нього читачів щоночі з першої до третьої. Саме в цей час на хвилі «Києва» читають Нечуя-Левицького, Франка, Коцюбинського і Любка Дереша.

Якби цей огляд довелося робити рік тому, ми мали б іще «BookСіті» на телеканалі СІТІ, «Читай» на Радіо Rocks Україна, «Книжкову біржу» й «Книжкову еру» на Ера-FM. Чому зникли ці програми і чи все на світі вирішують гроші? При появі «BookСіті» тодішній арт-директор телеканалу Ірина Карпова сміливо заявила: «Канал, який себе поважає, має утримувати подібний програмний продукт. Тим паче, що він не є надто дорогим у виробництві» (http://www.telekritika.kiev.ua/articles/130/0/8905/ganja_bookciti/). Отже, від кого все залежить - власників, авторів, журналістів?

Кожен такий огляд, як цей, з аналізу неминуче перетворюється на констатацію. Бо ж як аналізувати «Книгу.ua» і з чим її порівнювати? А хто зважиться критикувати теле- чи радіопрограму про літературу, якщо вона одна-однісінька? Чи дочекаємося ми того часу, коли кількість нарешті переросте в якість?

Довідка про літературні передачі на ТБ і радіо у Франції, Німеччині, Іспанії, Польщі та Білорусі (надано відповідно Євгенією Кононенко, Наталкою Сняданко, Олексієм Бабичем, Тетяною Дзядевич і Віталієм Пономарьовим)

Франція
У Франції аж ніяк не багато телевізійних каналів, тож і окремих літературних каналів немає. Теж саме і з радіо. Якщо ж про літературу говорять (є окремі програми), то переважно про класику. До того ж, за недавніми опитуваннями, французи все частіше читають не з власної волі, а оскільки їх до того примушує навчання. Хоча з іншого боку - приналежність до літератури є запорукою успіху та авторитету. Так, наприклад, щоби забезпечити собі кращу позицію на державному рівні, політики вдаються до бібліофілії - чи просто активно читають і говорять про це, чи навіть самі починають писати, і також говорять про це.

Німеччина
Літературна зацікавленість не обмежується винятково друкованим простором.
Багато інформації можна знайти в інтернеті (як правило, видавці опікуються висвітленням творчості своїх авторів).

На радіо часто можна почути розмову з письменниками, ставлення до яких у них цілком відмінне від нашого, бо автор - це справді «зірка». Звісна річ, частіше такі програми виходять на державних, а не комерційних каналах. Але має місце й потужна комерціалізація, що передбачає як рекламу, так і неймовірну популярність самого цього мистецького профілю.

Стосовно ж телебачення, то крім активної присутності письменників у телевізійному просторі як такому (участь у різноманітних шоу, обговореннях, новинах тощо), можна виокремити кілька знакових програм.

Перша - це телепередача «Читати!». Вона являє собою кількахвилинну розповідь про «книжку-чудо», адже щойно ведуча розкаже про неї (а за яким принципом добираються «герої» програм, то професійна таємниця), вона одразу стає бестселером. Тож чимало літераторів віддавна мріє, аби їхні твори потрапили саме до цієї програми, ведучу якої інколи називають «напівбогом». Зараз у Німеччині великий скандал, повязаний з тим, що передачу, у якої шалені рейтинги популярності, чомусь змінюють на новий формат, а стару версію переводять в інтернет-формат. Громадськість (не лише літературна) тим фактом дуже обурена й веде активні дискусії з цього приводу.

Друга ж програма - це «Літературний квартет». Тут збираються чотири критики й ведуть розмову про літературу (триває вона десь годину-півтори). Часто ці бесіди дуже експресивні й не залишають нікого байдужими. До речі, обидві передачі йдуть у час, що називається «прайм-таймом» і їх глядацька аудиторія аж ніяк не поступається популярним ток-шоу.

Іспанія
На телебаченні є національний канал TVE 2, який не є прибутковим, а виключно гуманітарно-освітнім.

Письменники присутні на телебаченні дуже часто. Відомі - на центральному - у новинах, під час інтервю та круглих столів. Регіональні - на відповідних регіональних телеканалах.

Функція письменника більше освітня, ніж розважальна, тому на ток-шоу вони зазвичай не ходять, тому що рівень не той.

Польща
Дуже багато різноманітних ток-шоу, на які регулярно запрошують письменників (різних рівнів). Також у різних передачах роблять спеціальні огляди книжкових новинок. Спеціальні канали дуже фахово висвітлюють літературні питання. Це державні канали, що функціонують як на телебаченні, так і на радіо.

На радіо є навіть така програма - «Ніч із книжкою». Це коли протягом усього ефірного часу (протягом усієї ночі) чи то сам письменник, чи відомий актор читає книжки - як прозу, так і поезію.

Білорусь
Державні Білоруське телебачення та радіо іноді висвітлюють діяльність провладного «Союза писателей Белоруссии».

Незалежний телеканал «Белсат» (www.belsat.eu) регулярно транслює передачі з літературної тематики.

В ефірі Білоруської редакції радіо «Свобода» (www.svaboda.org) виходить щотижнева програма «Дом літаратара», у червні 2008 р. виходила щоденна програма «Чытаем Быкава», виходять окремі літературні матеріали в інших програмах; Білоруська редакція також видає книги - серія «Бібліятэка Свабоды».

В ефірі «Еўраппейскага Радыё для Беларусі» (www.euroradio.fm) регулярно виходять літературні матеріали.

telekritika.ua