Кто в ответе за новые медиа?

Яка різниця між журналістикою ХХ і ХХІ століття? Перша була професійною, тепер стала громадянською. Із такої тези розпочав свій виступ на семінарі «Баланс свободи та порядку: регулювання нових медіа», організованому Східноєвропейським інститутом проблем медіа, довгостроковий ексерт спільного проекту Ради Європи та ЄС «Сприяння європейським стандартам в українському медійному середовищі» Ад Ван Лун.

Нині до нових медіа фахівці зараховують різноманітні засоби масової комунікації, поширювані головним чином через інтернет:

1) iнтернет-плеєр теле- і радіоканалів;

2) CatchUpTV - інтернет-сервіси, що дають змогу переглядати телепрограми в записі: Virgin Media, WorldTVpc, LiveInternetTV;

3) відеосервіси: Hulu, YouTube;

4) соціальні мережі: MySpace, Facebook, Hyves, FriendFeed;

5) блоги;

6) мережі міні-блогів: Twitter, Tumblr;

7) онлайн-медіаплеєри: Boxee;

8) портали громадянської журналістики: Digg;

9) інтернет-радіо-сервіси: Pandora;

10) фотосервіси: Flickr, Picasa;

11) компанії онлайн-прокату відео: Netflix.

Від традиційних нові медіа відрізняються ширшим застосуванням новітніх технологій. Наприклад, геоблокінг - блокування відвідування ресурсу користувачами з інших країн, використання громадянської журналістики, коли інформаційний контент виробляє будь-хто, знайомий з технологіями, збирання інформації про користувачів з особистих профілів (такі бази даних допомагають рекламодавцям зясувати, хто їхні клієнти) - і це породжує нові форми персоналізованої реклами.

До речі, рекламодавці, за словами пана Ван Луна, охоче вкладають гроші в нові медіа: витрати на рекламу в соціальних мережах у США за останній час зросли з 2 до 3,5 млн доларів. Інша характерна риса нових медіа: передплата цілого ресурсу підміняється передплатою на контент, створений конкретним автором - наприклад, як «дружба» в мережі LiveJournal.

Нові мережеві проекти соціальних медіа демонструють за останній час найбільш динамічне зростання.

Проте розподіл на нові та традиційні медіа в сучасному світі є доволі умовним. Нині всі медіа стають новими: змінюються на цифрові, конвергентні, зазначає член бюро Головного комітету Ради Європи з питань медіа та інформаційного суспільства Гарегін Чугасцян. Водночас чи можемо ми називати всі нові способи комунікації новими медіа? В. о. голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Андрій Мирошніченко замість терміну «нові медіа» пропонує вживати визначення «нові засоби комунікації».

Так само розрізняє ці поняття і шеф-редактор ТК Наталія Лигачова. «На мою думку, відбуватиметься розподіл між медіа, які будуть професіоналізуватися, та іншими способами комунікації, які ніяк не будуть регулюватися», - припускає вона. І ключовою в цьому розподілі стане довіра користувачів. Інтернет-ресурси, котрі хочуть, щоб їм довіряли, будуть добровільно регулюватися й обєднуватися в асоціації. Фактично вони добровільно визначатимуть для себе статус ЗМІ.

Тим не менш нові медіа кидають виклик традиційним ЗМІ. Так, портали громадянської журналістики та блоги стають першими й основними джерелами інформації, поданої самими свідками подій. Особливо помітною їхня піонерська роль стає у випадках катастроф і нещасних випадків. Наприклад, про вибухи в лондонському метрополітені 7 липня 2005 року майже немає професійних фото- і відеоматеріалів, а практично всі світові інформагенції користувалися аматорською зйомкою з мобільних телефонів очевидців. Коли ця подія сталася, корпорація Бі-бі-сі звернулася до англійців з проханням надсилати фото- і відео на редакційний e-mail. І протягом першої доби редактор інтерактивних новин отримав понад 20 тис. листів, 1 тис. фото і 20 відео.

Інший приклад, наведений представником Міністерства телекомунікації Сербії, консультантом з питань нових медіа Єленою Сурчулія, - детонація вибухівки на артилерійському складі у Сербії. Перший вибух стався 19 жовтня 2006 року о 3:45 ночі. За хвилину на місцевому форумі зявилося перше повідомлення: «Вибух на пагорбі?». Для сербів протягом першої доби головним джерелом інформації стали саме форуми, блоги і чати, тому що журналісти традиційних медіа не встигали підготувати професійні матеріали: навіть перший випуск теленовин вийшов без повідомлення про подію. Розуміючи своє відставання, ЗМІ почали використовувати аматорський контент, але професійно аналізуючи його

«Так, ми не можемо змагатися з блогами в оперативності, але ми можемо змагатися в глибині осмислення теми», - узагальнила відносини громадянських і професійних медіа Наталія Лигачова.

При цьому нові професійні медіа вимагають нових якостей від журналістів. «Нам потрібні універсальні журналісти - які пишуть статті, готують новини для стрічки, фотографують, знімають відео», - описала типові вимоги головний редактор електронної газети «Сейчас» Ніна Курята-Стасів. І, за її словами, якість зйомки відходить на другий план, бо це не друкована шпальта. Таким чином, автор інтернет-видання може використовувати фотоапарат-мильницю або мобільний телефон для фіксації події.

Кого зробити «крайнім»

Проблема, що сьогодні найбільш обговорювана медіаюристами у світі, - як регулювати нові медіа. Цьому питанню була присвячена перша конференція Ради Європи на рівні міністрів з питань медіа та комунікаційних послуг, що пройшла у Рейкявіку 28-29 травня. Нагадаємо, що на ній до складу української делегації увійшли в тому числі й члени Нацради.

У Рейкявіку, крім всього іншого, обговорювали виклики, котрі ставлять перед суспільством нові медіа. Як захистити право на конфіденційність і невтручання у приватне життя, як боротися з тероризмом, що нині тісно повязав себе із новими засобами масової комунікації? «Особливо гостро стоїть проблема впливу нових форм ЗМІ на дітей, зокрема те, що діти та молодь можуть отримувати небезпечну для їхнього розвитку інформацію, а також самостійно створювати та розміщувати контент, який може загрожувати їхній чи чужій гідності», - каже Андрій Мирошніченко.

Незрозуміло, якими мають бути обмеження і правила контенту нових медіа (наприклад, у царині захисту суспільної моралі), яким чином має відбуватися регулювання рекламної діяльності в нових сервісах (дотримування заборони на рекламу алкоголю, тютюну, ліків, які передбачені законодавством багатьох країн)? Як захистити права споживача, авторські і суміжні права, як запровадити систему оподаткування?

За словами Єлени Сурчулія, системи регулювання медіапослуг встановлюють як самі держави, так і Рада Європи, Європейський суд з прав людини і Європейський Союз. Детально вона розповіла про Директиву ЄС про аудіовізуальні медіапослуги, що її країни-члени ЄС мають ввести до національного законодавства не пізніше 31 грудня 2009 року. Отож, ця директива розподілила аудіовізуальні медіапослуги на лінійні (традиційне телебачення) та нелінійні (наприклад, відео на замовлення) і визначила для них різні рівні регулювання. Жорсткі правила застосовують до реклами та захисту дітей у лінійних послугах (телебачення), оскільки користувачі не можуть контролювати зміст телепрограм. Натомість до нелінійних послуг (нових медіа) директива пропонує застосувати ліберальні правила, оскільки самі користувачі мають різний ступінь вибору та контролю за ними.

У регулюванні зстосовують принцип країни походження: надавачі послуг підпорядковуються виключно правилам, що застосовуються в їхній власній країні. Однак глобальний доступ у мережі інтернет становить проблему для регулювальників, каже пані Сурчулія. В інтернеті очевидним є перехрещення юрисдикції і, відповідно, невиконання законів тієї чи іншої країни.

Це продемонструвала справа проти американської компанії Yahoo!Inc. У травні 2000 року французький суд вирішив, що Yahoo порушила французьке законодавство, дозволивши користувачам інтернету у Франції мати доступ до аукціонного сайту, що містив нацистські матеріали (французький кримінальний кодекс постановляє, що навіть демонстрація нацистських символів порушує громадський порядок). На свій захист Yahoo стверджувала, що нацистські матеріали пропонувалися на аукціоні Yahoo, що базується у США (там знаходиться і сервер), а не у Франції. Однак сам факт, що до матеріалів існував доступ у Франції, був достатнім для французького суду, щоб проголосити у цій справі свою юрисдикцію. Суд постановив заборонити доступ до аукціонного веб-сайту користувачам з Франції шляхом фільтрування і блокування.

Натомість американський суд визнав захід, приписаний французьким судом, «невідповідним», оскільки фільтрування та блокування порушують право на свободу слова. Згодом, через кілька років Yahoo все ж таки запровадила геоблокування у своїх сервісах. Але ця справа стала показовою в питанні юрисдикції.

Однак українські інтернет-ЗМІ більше переймаються іншим питанням: чи несуть вони відповідальність за власну інтерактивність - тобто за форумні коментарі та читацький контент (блоги й інші прояви громадянської журналістики). Цю тему підняли і Наталія Лигачова, і Ніна Курята-Стасів. Відповідь юристів була однозначною: так, несуть. «Якщо ви є серйозним сайтом, то ви відповідаєте за все, що зявляється на ньому. Хоча ви можете застосувати так званий disclaimer - обумовити, за що ви не несете відповідальність», - пояснила Єлена Сурчулія.

Поки що українські інтернет-видання убезпечують себе тим, що чітко розрізняють редакційний контент і нередакційний - авторські колонки, блоги. Причому, для нередакційних матеріалів запроваджують премодерацію. Але не для всіх. Приміром, у газеті «Сейчас» є дві рубрики: «Читацькі колонки» і «Думки експертів». Перша рубрика обовязково проходить попередню модерацію, у другій виступають ті позаштатні автори, яким редакція довіряє.

«Нам час задуматися над створенням не нового спеціального закону, а нового правового поля», - резюмував розмову юрист Інститутут медіа-права Ігор Розкладай. Сьогодні, за його словами, лише частина нових медіа є такими, що до них можна застосовувати закони про іфнормацію, про рекламу, цивільний кодекс та інші. А поки нове правове поле не створене, основними регуляторами для нових медіа, за словами Андрія Мирошніченка, мають стати моральні та етичні норми.

telekritika.ua