На чужих новостях

Хто володіє інформа­ці­єю, той во­­ло­­­діє сві­том», — го­­во­­рив На­тан Ротшильд, який заробив на новині про програш Наполеона під Ватерлоо £40 млн. Сьогодні цю фразу як мантру повторюють сот­ні новинних ресурсів, спо­ді­ва­ю­чись завдяки інформації заво­ло­діти не світом, а грошима рекламодавців. Але поки що ці гроші отримують переважно не ті, хто інформацію створює, а ті, хто швидко або ду­же швидко її пере­дру­­ковує.

Новина про вихід інформаційного агентства Associated Press з Google.News — новинної стрічки пошуковика Google — кілька місяців тому сколихнула всю інтернет-громадськість. Associated Press, голосно «гримнувши дверима», звинуватив Google.News у тому, що сервіс наживається на результатах чужої праці. Інцидент змусив заговорити про перегляд принципів авторського права в інтернеті, зміну моделі медіа-спо­жи­ван­ня — повернення читачів з новинних агрегаторів до першоджерел і мало не швидкої загибелі «збирачів» чужого контенту. Але не минуло й двох місяців, як бунтівне агентство повернулося в лоно Google.News, щоправда, уже без тієї помпи, з якої виходило звідти. Зміни моделі медіа-споживання не відбулося — люди й далі читали новини у стрічці пошуковика, ось тільки на Associated Press вони вже не заходили.

В Україні ситуація мало відрізняється від загальносвітової: попри те, що на просторах Уанету працюють не менш ніж 10 тис. новинних сайтів (таку цифру дає рейтинг Bigmir.net, а з огляду на те, що в даному рейтингу зареєстровано далеко не всіх, її сміливо можна помножити на півтора), пальму першості за кількістю читачів утримують до десятка ресурсів, переважна більшість яких лише агрегує чужий контент. Наприклад, стрічки новин на націо­нальному інтернет-пор­та­лі Ukr.net щодня переглядають більш ніж 600 тис. ко­рис­ту­ва­чів, новинний розділ Мети — 140 тис. відві­ду­вачів, ауди­то­рія Корреспондент.net становить 200 тис. А читацьке визнання спри­чиняє визнання рекламодавців. Чи оз­на­чає це, що інтернет-ЗМІ приречені завжди залишатися другими при розподілі «мережевих» грошей?

Збирай і пануй

«Це найуспішніша модель бізнесу для пост­радянського простору. В українсько-ро­сій­ських реаліях найбільш «хлібний» варіант — брати лідера в секторі агрегаторів новин, копіювати його бізнес-схему, і молитися, щоб і вам пощастило», — вважає президент «Клубу професійних переговірників» Олег Демчик, який консультував інформаційних ін­тернет-проектів на стадії створення. Він же вважає, що «новинну частину універсального порталу насправді не читають, туди приходять за сервісами — поштою, спілкуванням на форумах — але не читати новини». Цим, на його погляд, і пояснюється висока популярність стрічок неновинних від початку ресурсів — Ukr.net, Mail.ru, Мета тощо.

Справді, більшість успішних новинних порталів з’я­ви­ли­ся на базі «сервісних» ресурсів — ті самі Ukr.net і Mail.ru починали як поштові сервіси (і не припиняють ними бути), Мета і Яндекс формували свою аудиторію, будучи пошуковиками. Однак, попри уявну вторинність новинної стрічки для цих ресурсів, зараз багато хто з них робить ставку саме на оперативний збір інформації. «Щодня (у будні) кількість кликів по новинах на порталі Ukr.net становить близько 2 млн. У дні підбиття підсумків президентських виборів в Україні ця цифра подвоювалася», — розповідає Михайло Коміссарук, голова спостережної ради ТОВ «Укр­нет», спростовуючи слова поперед­нього експерта про те, що новини на універсальних порталах ніхто не читає. Щохвилини Ukr.net збирає новини із сотень новинних сайтів з усіх регіонів України й розміщує їх у відповідних тематичних стрічках. «При цьому до новинної стрічки на голов­ну сторінку Ukr.net потрапляє ли­ше свіжа й актуальна інформація», — зазначає Михайло Коміссарук.

Водночас, у процесі читання новинних сай­тів інтернет-ко­рис­тувач неминуче стикається з дублюванням повідомлень. Частка унікального контенту в більшості новинарів становить менше половини. Решта — це повідомлення інформагентств і передрук з інших джерел. У результаті користувач марно витрачає час на перегляд таких дублікатів. Великі гравці ринку давно навчилися ліквідувати цю ваду. «Новинна стрічка на Ukr.net майже не містить дублікатів. Модератори за допомогою програми ідентифікують і групують ідентичні повідомлення, щоб виключити появу таких дублікатів у стрічці. Таким чином, користувач новинного сервісу отримує більше інформації за той самий час, — розповідає Михайло Коміссарук. — Крім того, ми ідентифікуємо сюжети та формуємо сюжетні стрічки (ланцюжки з кількох інформаційних повідомлень на одну тему. – Прим. ред.). Це дозволяє читачеві відстежувати розвиток подій за цікавою йому темою».

Схожий «сюжетний» принцип при формуванні новинної стрічки використовують і новинні системи Яндекса, Google та Мети. Щоправда, частота сканування новинних ресурсів і принцип відбору повідомлень у стрічку відрізняються. Наприклад, Мета «опитує» партнерські сайти (сьогодні їх 600) раз на 10 хв, а сам відбір новин здійснюється не редакторами, а роботом. «Ми фор­муємо новинну картину дня, обираючи за низкою параметрів найважливіші новини, а для цього не обов’язково оновлювати стрічку щохвилини», — вважає директор із маркетингу Мети Олексій Чуксін.

Тієї ж думки дотримується й Сергій Паранько, керівник проектів із локалізації порталу «Мейл.ру» в країнах СНД. «Для української версії сервісу матеріали відбирають наші редактори, для користувача створюється «картина дня», щоб людина могла ознайомитися зі значимими подіями у країні та світі, витративши на це мінімальну кількість особистого часу. Надійність джерела визначається його «історією», а вірогідність «гос­трих» матеріалів підтверджується моніторингом перевірених джерел», — розповідає він, додаючи, що якби сервіс збирав новини щохвилини, користувач би просто потонув у потоці інформації.

А ось Лев Гершензон, керівник сервісу «Яндекс.Новини», ставиться до оперативності збору новин у стрічку з великим пієтетом: «За цим показником агрегатори за своєю суттю, звісно, не можуть конкурувати з першоджерелами, якщо вони не просто ретранслюють матеріали агенцій. Однак їх відставання не має бути надто помітним, інакше вони не зацікавлять користувача як джерело новин». Щоправда, виділяючи повноту охоплення й оперативність як одні з головних показників якості агрегатора, Лев Гершензон все ж таки дотримується думки, що головне для ресурсу — формувати картину дня. «За великих обсягів даних на перше місце виходить проблема ранжирування: завдання обрати головне на поточний момент. Наше завдання — відібрати з новин найважливіші події, що викликають найбільшу увагу ЗМІ, сформувати новинну картину «на зараз», — стверджує він.

Міфічний третій шлях

Говорячи про розподіл рекламних грошей між першоджерелами й агрегаторами, не можна не згадати й про альтернативні — нерекламні — джерела заробітку, які доступні винятково виробникам інформації. Це — продаж власного ексклюзивного контенту (не лише текстів, а й фото, відео) іншим порталам, які не мають власних журналістів, а утримують лише редакторів, які наповнюють ресурс чужими матеріалами. Однак, запевняють експерти, так заробляти сьогодні можуть лише європейські ресурси, де ставлення до авторського права зовсім інше. За такою схемою в Україні сьогодні працюють лише інформагентства, але й вони без спонсорської підтримки зазнають серйозних труднощів, оскільки витратна частина їхнього бізнесу висока — доводиться утримувати свою армію кореспондентів на місцях і редакторів у головному офісі. А покупцями їхнього продукту — новинної стрічки — виступають здебільшого лише інші видавничі доми й телеканали, яким потрібна ексклюзивна новинна інформація.

«Новинні портали в Європі, крім продажу реклами й контенту, отримують дохід від супутніх сервісів, які пропонують разом із партнерами, — наприклад, sms-сервіси, казуальні ігри тощо. Так, польські новинні портали також продають мобільні сервіси, у них працюють локальні інтернет-комуні­ка­то­ри: слабкі конкуренти ICQ — Gadu-Gadu, пробували зайти в Україну під брендом «Балачка», і AQQ (теж хотіли зайти в Україну, але поки не змогли) — і багато інших дрібниць. Російські бренди, наприклад бізнес-пор­тал «РБК», пробують продавати аналітичні звіти з дослідження ринку, або тренінги, але я не маю да­них, чи отримують вони за це якісь серйозні гроші», — розповідає про альтернативні способи заробітків новинних ресурсів Олег Демчик. Але одразу додає: «Сьогодні в Україні для новинних порталів, крім реклами, інших доходів немає».

Згоден із ним й Олексій Чуксін, який вважає, що безперспективність заробітків на продажу контенту користувачеві теж уже можна вважати доведеною — кілька останніх спроб найбільших американських та європейських інтер­нет-ЗМІ зробити платним доступ до своїх матеріалів із тріском провалилися, фактично завершивши дискусію про те, чи готовий користувач платити за контент в інтернеті. Тож інтернет-ЗМІ залишається чекати на зростання ринку інтернет-реклами (цього року він, на думку Сергія Паранька, має збільшитися не менш ніж на 40%), підвищення освітнього рівня рекламодавців, і, в далекому майбутньому, — поліпшення ситуації з дотриманням авторського права. Щоправда, за «оптимістичними» прогнозами експерта Mail.ru, до цього світлого майбутнього доживуть не всі — у найближчі два-три роки деякі проекти змушені будуть залишити ринок. Але частка рекламного пирога для тих, хто вижив, природно, збільшиться.

Між кількістю та лояльністю

Втім класти хрест на рекламні заробітки відносно невеликих, але ексклюзивних інтер­нет-ре­сур­сів теж не варто. І хоча зараз справ­ді складається враження, що кількість новин в агрегаторах прямо про­пор­­ційна кількості отриманих ними рекламних грошей, Олексій Чуксін прогнозує, що незабаром ситуація має змінитися. «Сьогодні агрегатори справді борються з першоджерелами за рекламні гроші, оскільки їхня відвідуваність значно вища.

Водночас просунуті рекламодавці розуміють, що важлива не лише кількість аудиторії, але також її ставлення до ресурсу. Я спеціально не кажу «якість», позаяк ніхто не стверджує, що агрегатори відвідує «неякісна» аудиторія. Але користувач проводить там однозначно менше часу, ніж на сайті видання із власним контентом, переглядає набагато мен­шу кількість сторінок. Коли в Україні з’я­вить­ся достатня кількість маркетологів, які прагнутимуть не лише «повісити банер на найбільш відвідуваному ресурсі», а й звертатимуть увагу на такі показники, як час на сайті і глибина перегляду, рекламні ваги качнуться вбік сайтів-пер­шо­дже­рел, які можуть мати хоч меншу, але лояльнішу аудиторію», — вважає Олексій Чуксін.

Олег Демчик висловлюється менш політкоректно: «Найчастіше рекламодавці, які слабко знаються на особливостях реклами в інтернеті, підходять до вибору майданчиків розміщення за принципом – «хочу повісити банер на найбільш відвідуваному ресурсі». При цьому якості аудиторії увага не приділяється, і шалені цифри показів банера зовсім не конвертуються в переходи по банеру або в покупку товару рекламодавця».

Сергій Паранько прогнозує взагалі апокаліпсичний варіант розвитку подій. «Агрегатори мають перевагу, але це тимчасово. Уже за три-чотири ро­ки ситуація з контролем поширення авторського контенту зміниться. Ринок строго розподілиться між великими гравцями (ЗМІ), при цьому від­будеться сегментування на «швидкі» й «докладні» передавачі інформації. До швидких уже зараз можна віднести Твіттер. Докладні вирізнятимуться якістю й вірогідністю повідомленої інформації. А із простими сайтами-парсе­ра­ми стануть боротися досить жорстко, аж до роботи з хостерами щодо припинення надання послуг таким ресурсам», — прогнозує він.

На думку Михайла Коміссарука, на ринку знай­деться місце як для виробників новинного контенту, так і для новинних сервісів. «Ми не конкуруємо, а доповнюємо одне одного. Ukr.net розвиває свій новинний сервіс не як агрегатор, а як веб-ридер. На відміну від агрегаторів, в основі бізнес-моделі яких лежить трафікогенерація, наш веб-ридер призначений для зручного сприйняття користувачем новинного потоку з урахуванням його індивідуальних уподобань», — вважає він.
Катерина Венжик, щотижневик "Контракти" (№17, травень 2010)
management.com.ua